Слов'янські племена на території Яворівщини

Першими  слов’янами на території України були представники черняхівської культури. Сучасні дослідники цієї етнічної групи схиляються до думки, що черняхівці мають складне двояке походження як від слов’ян так і від північних германців готів. Культура була відкрита археологом В. Хвойкою ще наприкінці ХІХст, а на Яворівщині вона почала досліджуватись в кінці 80-их рр..ХХст. археологами Свєшніковим І.К., Пелещишином М.А. та Шишаком В.І. Регіони найбільшого скупчення  черняхівців – це території сучасних Шкла, Черчика, Залужжя, Тарнавиці, Рогізного, Наконечного і передмість Яворова.

Переважно це були поселення вздовж річок, розміром 90 на 20 метрів, які складалися з трьох-чотирьох будинків і вміщували невелику кількість мешканців. Житло мало форму напівземлянки заглибленої на 0,5 м в землю та двосхилим дахом. З кам’яною піччю посередині та незначною кількістю предметів (ліплені вручну горщики, кам’яні бруски для гостріння кіс і ножів, глиняні прясельця для прядіння та залізні шпильки-фібули для одягу). В урочищі Цапів Луг біля Яворова було виявлене житло з залишками дерев’яних східців та ручних жорен, якими наші предки фактично користувалися аж до початку ХХ ст.. Самі ж черняхівці затрималися на теренах Яворівщини аж до VІ ст. та поступилися типовим представникам східних слов’ян дулібам та білим хорватам. 

Густина та географія поселень починає стрімко зростати, також змінюються і стають багатшими заняття, зовнішній вигляд і наповнення жител. Більшає кількість залізних  та зростає якість гончарних виробів, які прикрашаються примітивним орнаментом і мають різне господарське призначення. Нові поселенці облюбували околиці сучасних сіл Чолгині, Черчик, Грушів, Колониці. Типовою відмінністю від черняхівців була наявність в поселеннях споруд господарського призначення що свідчить про зростання ролі скотарства та ремесла у його мешканців.

У ІХ ст. на південно-східних околицях Розточчя виникають більші за розмірами слов’янські поселення – городища. Вони добре укріплені та використовувалися мешканцями як оборонні споруди. Їхня поява може свідчити про активізацію соціально-політичного життя і перетворення Розточчя на регіон де зустрічалися дві держави: Руська і Давньопольска. Місцеві мешканці постійно були свідками і учасниками міжродових та міждержавних суперечок, що і зумовило оборонний, а подекуди і військовий характер їхніх городищ на території сучасних Прилбич, Рокитного, Добростан, Страдча та Завадова. Про них немає жодної згадки в літописі Руському, що дає можливість припустити про їхню належність до так званих Червенських градів приєднаних князем Володимиром до Русі у 981році.

Розточанські городища княжого періоду являли собою справжні фортеці округлої форми діаметром 150 метрів. Їх земельні фортифікації складалися з 2-3-ох валів і ровів та системи дерев’яних укріплень у 3-4 лінії, що споріднює їх з типовими городищами підкарпатського регіону. Городища Прилбич, Завадова і Рокитного нараховували в собі до 100 жител. Городища одночасно служили населенню захистом і місцем з якого контролювалася територія. Їх недоліками були брак води літом і легкий спосіб перекриття її постачання під час облоги, оскільки вхід знаходився лише з одного боку.

Докладне вивчення цих городищ не дозволяє зробити сучасна щільна забудова, але підсумки досліджень археологів констатують, що мешканці переважно були  ремісниками-металургами, які прибули сюди з різних місцевостей, часто відвойовували життєвий простір у прадавніх лісів і затримувалися на одному місці доти, поки не закінчувалися запаси залізної руди у річкових долинах. Залізодобувна справа у них поки не ділилася на металургію та ковальство, тому і не досягла значних успіхів. Їхні вироби частіше всього ішли на збут, але куди саме, а також причину занепаду металургійної справи поки що не вдалося з’ясувати .

Мала кількість слов’янських городищ  свідчить про  невелику густину населення  Яворівщини. Проте її територія ніколи не пустувала. Це підтверджують знахідки поселень різних археологічних епох. Мешканці Розточчя постійно переходили з місця на місце, поширюючи власну культуру і переймаючи сусідську.  Стародавня Яворівщина поки що не розкрила усіх своїх таємниць. Однак людину завжди вабили загадки минулого, отож є надія, що в майбутньому «білих плям» в історії цього куточка України стане менше.

 

Микола Глова – вчитель історії, дослідник історії рідного краю, член  ТКЯ «Гостинець»

Додаткова інформація