ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ДЕРЕВА

«В жоднім місті Галичини домашній промисел не був так розвинений, як у місті Яворові», – інформувало довідкове видання «Przewodnik przemyslowy» в 1896 році. Ця інформація правдиво відображала традиційні заняття населення того часу. Осередки народних промислів виникли на Яворівщині не випадково. Малородючі піщані ґрунти та грузькі болота не давали широких можливостей для розвитку рільництва. Натомість високопродуктивні ліси дозволяли використовувати деревину як для будівництва, так і для виготовлення предметів побуту.

Обробка дерева ще в сиву давнину стала традиційним заняттям яворівчан і цю спеціальність батьки передавали дітям. Вони з дитинства добре знали податливість дерева і привчалися його обробляти. В результаті довготривалої праці багатьох поколінь виробились своєрідні ознаки, що відрізняють яворівські художні дерев’яні вироби від виробів інших околиць. Яворівські столярі, токарі, різьбярі, стельмахи, бондарі, майстри розпису виробили неповторний стиль повного циклу виготовлення дерев’яних виробів, які завершували художнім оздобленням.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. народні промисли переходять на вищий рівень виробництва – виникають спеціалізовані майстерні, школи обробки дерева, народних іграшок (1896 р.). В Яворові налагоджується модерне виробництво меблів: дубові та ясенові ліжка, «дивани-бамбетлі», скрині, мисники, крісла і столи, що виготовлялися в єдиному характері конструкції і орнаменті. Композиційно продумана система меблювання користувалася попитом як на ярмарках Галичини, так і в країнах Заходу. Сталися зміни і в токарному виробництві. На зміну безколісному токарному верстатові, за яким яворівські майстри працювали понад 300 років, приходить верстат із маховиком-колесом, який уперше (1897 р.) придбали для яворівської школи дитячих іграшок. Свічники, тарілки, веретена, барильця, валки та інші традиційні предмети побутового вжитку постійно вдосконалювались яворівськими токарями, проте зберігали стійку форму і переросли у традиційну форму яворівського мистецтва (Чугай, 1979).

Описи Яворова початку ХХ ст. повідомляють, що майже п’ять тисяч дрібних ремісників із сім’ями жили скупчено на околиці міста. Вони славилися виготовленням дверей, вікон, а особливо меблів. Яворівські столярі вміли виготовляти такі меблі, які були практично доцільними, зручними і органічно вписувалися в архітектуру дерев’яної хати. Адже яворівська хата – це житлове приміщення з традиційною системою меблювання, що певною мірою відрізнялася формами та художнім оздобленням.

 Яворівські столярі робили меблі міцні, зручні і практичні. Для них характерна простота, яка виступає в усіх виробах без огляду на техніку виконання та призначення предмета. Лави привіконні та застільні призначалися для сидіння, праці, відпочинку і спання. Їх робили з широких соснових дошок, пізніше з опорами для спинки, оздоблюючи  орнаментальними мотивами.

Серед меблів виділялися мальовані скрині. Відомий мистецтвознавець Антін Будзан детально досліджував яворівські скрині, вивчав технологію їх виготовлення та мотиви орнаментального оздоблення. Він видав у 1968 році дослідницьку працю «Яворівські мальовані скрині», в якій детально описав розміри і будову скринь від форми підніжок до техніки кріплень і замків. Митець звернув увагу на цікаві практичні деталі, що вирізняли їх з-поміж скринь інших регіонів. Наприклад, у скрині могло бути кілька прикріплених малих прискринків, які до того ж мали потаємні засувки, оскільки були призначені для зберігання грошей, коралів та інших цінностей. За формою профілювання підніжок або коліс можна було визначити майстра, бо кожен мав свій почерк. Скрині спочатку ґрунтували жовтими або зеленими клеєвими фарбами, виготовленими з ягідних рослин. Візерунки переважно малювали жінки столярів, обов’язково повторюючи орнаментальну композицію переднього боку на віку скрині. Покупці скринь, особливо батьки молодят, старалися купувати скрині, «яких ще ніхто не мав у селі». Тому варіанти розпису були дуже різноманітні – цяпочки, гіллячки, качечки, листочки, зірки, ружі, віночки, вазони тощо складалися різноманітними узорами на численних скринях, які мали збут на ярмарках Львівщини і Перемишля.

Особливим витвором яворівських майстрів були бамбетлі дуже зручної ящикової конструкції. Подібні на сучасні дивани, дерев’яні бамбетлі прикривалися відкидним віком, яке вдень служило лавою для сидіння. Ввечері його піднімали і розсували неглибоку прямокутну нішу, збільшуючи таким чином місце для спання. Бамбетлі були широкі, строго встановленої прямокутної форми, з цікавими орнаментальними спинками, які демонстрували вдумливий творчий труд майстра. Зграбні хвилясті лінії верхів спинок, акуратні розетки, кола надавали кожному виробу художньої цінності і свідчили про талановитість виконання (Гургула, 1959).

Наприкінці ХІХ ст. користувалися попитом дубові та ясенові ліжка. Головну і ніжну спинки ліжка майстри також художньо оздоблювали. Дерев’яні столи майстрували подібно як і по всій Україні. Та особливість яворівського меблювання полягає одночасно в простоті конструкцій і єдиному характері декорування. Ослони, бамбетлі, ліжка, крісла, скрині, мисники… мали збережені пропорції габаритів відповідно до архітектури хати і єдиний мотив художнього оздоблення. Навіть жердку, яка призначалася для впорядкованого зберігання одягу, прикрашали контурними нарізами у вигляді прямолінійних або хвилястих ліній. Яворівські майстри особливо делікатували полицю і мисник, традиційно зберігаючи співвідношення між матеріалом, формою та призначенням виробів. Мисник конструювали з 3–4 соснових полиць і оздоблювали смужками попарних прямих контурних ліній. Природний колір дерева прекрасно гармонував із кольоровими мисками і вигравав веселкою на фоні білої стіни.

І. Гургула та Є. Чехович у книзі «Народні майстри» 1959 року видання так характеризують наших краян: «Яворівський майстер теше, жолобить і різьбить повними формами. Він передає в своїй роботі найістотніше, причому кожну річ наділяє художнім чуттям». Справді, з тонким чуттям форми виточували яворівські умільці такі предмети побуту, як барильця, нецки, тарілки, колотушки, поставники, веретена, валки для тіста, балясини для меблів, писанки тощо. В музейних експонатах давніх виробів простежується висока технічна майстерність та велика конструктивна фантазія майстрів.

Якщо початку ХХ ст. пріоритет на боці практичної доцільності предметів побуту, то в середині віку перевага перейшла на сторону виготовлення декоративних виробів. Як і в минулому, вони обов’язково декорувалися кольоровими фарбами. На зміну природнім барвникам із ягід шатлаку та стебел лабасу прийшли анілінові фарби. Сувенірні вироби – писанки, копилки, тарілки, свічники, кубки, коники тощо суцільно вкривалися вишневим, чорним, жовтим або охровим кольорами, потім розмальовувалися традиційними орнаментальними мотивами у вигляді квіток, листочків, зубчиків, кривульок. Майстри пензля завжди ясно та зрозуміло перекладали свій задум на виріб. Щоб завершити роботу, треба було взяти виріб в руки біля 20 разів, наносячи щоразу іншу деталь. Часто узори складались у процесі роботи і радість від гарно виконаного візерунку наповнювала виріб енергетикою любові, добра і радості. Тому сувенірні вироби користувалися попитом – набори з графинами, декоративні полички, підноси, стакани, кубки, підставки були невід’ємною частиною інтер’єру яворівських хат.

Додаткова інформація