МИСТЕЦТВО ПЛЕТІННЯ З ЛОЗИ, РОГОЗИ ТА СОЛОМИ

На Яворівщині є значні площі, зайняті болотистими місцями, ставками, озерами, що порослі кущами лози, рогози і шувару. Жителі, що поселились біля них, здавна призвичаїлись до умов виживання і в повній мірі використовували рогозу як природний матеріал для виготовлення предметів побутового вжитку. Архівні дані засвідчують, що села Ліс і Вільшаниця, Наконечне і м. Яворів стали осередками лозоплетіння задовго до виникнення дерев’яних промислів в нашому краю. Адже обробка дерева потребувала інструментів, а вмілі руки самостійно творили необхідні предмети побуту. Плетіння як художній промисел сформувався наприкінці ХІХ ст.

Еластичні гілки лози були найбільш вживаними для плетіння кошів, бочок, кошиків та меблів. У залежності від призначення виробу брали лозу різної товщини, цілу лозу або зі знятою корою, розділену надвоє та вузькі ликові пасочки (Чугай, 1979). Часто майстри поєднували різноманітні плетені заготовки при виготовленні предметів побуту. Плетільників з лози називали  столярами або майстрами, бо вони виплітали скрині, столи, дитячі колиски, крісла і навіть ліжка з притаманним нашому краю мистецькими композиціями. Справжнім мистецтвом під відкритим небом були плетені тини і плоти, що переливалися цікавою фактурою рельєфних ліній, переплетених у строгому порядку. Чарівності їм надавали повзучі зелені рослини і квіти,  які «декорували» такі огорожі літом або легкі снігові лінії зимою.

Різноманітні види плетіння передавалися з покоління в покоління, поступово вдосконалювалися, ставали раціональнішими. Поступово вироби ставали не лише легкі, міцні і зручні, а й такі, що милували око природною красою, фактурою матеріалу, виразним, чітким ритмом, різноманітністю плетеного візерунка. Це особливо виділялось у плетених кошиках, дитячих колисках, підставках для вазонів,  які виготовлялися комбінованим способом використання лози різної товщини. Природні відтінки лози і кори гармонували з м’якими кольоровими візерунками, яких ніколи не було багато, і в тому була чарівна краса кошиків. У 1895 році в Яворові була відкрита школа по виготовленню кошиків, в якій досвідчені майстри навчали учнів технології заготовки сировини, технічних прийомів плетіння та способів художнього декорування.

Рогозу використовували для плетіння декоративних стрічок для меблів, килимків, сумок-кубельок, шувар – для капелюхів, посуду для фруктів, капців (тапочок) тощо. Технологія їх плетіння подібна до способу виготовлення полотна. З довгих стебел рослин снували основу і переплітали її коротшими. Важливим моментом плетіння був етап  надання виробові форми. Для цього використовували дерев’яні рами або рамки з лози. Різноманітні техніки плетіння в прутик, в кружки, в кіску утворювали цікавий світ рельєфних орнаментів що переливалися відтінками світлих, зеленуватих і охрових кольорів. У Вільшаниці масово виплітали з шувару стрічки, які використовували для обгортання окремих частин меблів, пошиття доріжок, капелюхів тощо. Цей товар часто відправляли великими партіями на експорт в Моравію, Бухарест, Берлін та інші міста Європи.

З соломи виготовляли бочки на зерно, хлібниці, килимки, капелюхи, тапочки, які одягали зимою поверх чобіт. Спочатку плели стрічки, які потім зшивали, майструючи форму виробу. Незважаючи на ламкість соломи, яворівські умільці досягли високої майстерності як в заготівлі сировини, так і в техніці художнього плетіння. В 1939 році Петро Шкварок із Яворова отримав медаль на Віденській виставці за вироби з соломи і шувару. За даними видання «Przewodnik przemyslowy», у 1896 році в Яворові 215 сімей займалися плетінням із лози, рогози і соломи, 52 – виробляли мати з соломи. В Наконечному виплітали з лика полотна для решіт, із соломи - капелюхи, килимки на стіни та для витирання ніг.

Наталія Косик – членкиня

Яворівського осередку НСМНМУ

Додаткова інформація