ЯВОРІВКОЮ ШИТА СОРОЧКА МОЯ

Достеменно невідомо де і коли виникла вишивка. Але вона стала одним із  найпоширеніших видів декоративно-прикладного мистецтва в різних куточках світу. В Європі, Азії чи в Америці кожен народ має свої традиції вишивання, що відображають його світосприйняття та естетичні уподобання. Та є на планеті держава, кожен куточок якої створював віками особливий неповторний елемент розкішного єдиного узору, що зветься Україною-Вишиванкою. Яворівщина в цьому узорі вишита своєрідними способами делікатних орнаментальних мотивів, які колоритно відображають красу декоративного світосприйняття яворівського родоводу.

Наш край славиться традиціями декоративної вишивки. Ще задовго до того, як розповсюдились кольорові нитки, наші краяни вишивали одяг білими і сірими нитками, які часто натирали воском, тобто воскували. Вони ставали тугими, еластичними і гарно вкладались делікатними узорами на сорочки, кабати і запаски. Переважно вишивали способом яворівки зірочки і клинці, смерічки, ланцюжки, косички та ажурні узори – сріблястий відблиск вощеної нитки ніжним відблиском утворював ефект рельєфу на лляному одязі. Наприкінці століття писали про нашу вишивку як «славну яворівку», що здобула визнання і високу оцінку знавців народного мистецтва. На початку ХХ ст. експонуються колекції яворівської вишивки в музеях Яворова, Львова, пізніше Києва.

Наприкінці ХІХ ст. почали використовувати вовняні нитки (волічка), бавовняні червоні (памоть), білі (біль) і різноколірні (моліне). Змінювалась і збагачувалася техніка вишивки, але зберігалися традиції. Як і колись, на сорочках вишивки було небагато – прикрашали обшивку (комір) і дуди (манжети)  нитками одного або двох кольорів. Найбагатші вишивки були на запасках – широкі пасма узорів, вазони з квітами, пишні гірлянди з квіток, фігури людей і тварин. Вишиті хороводи людей ніби надавали їм рухливості. Особливо гарними були вишивані хустини. З кутка хустки ішли в два боки смугасті вишивані стрічки, які окреслювали трикутне поле для основного узору. Тоненькі полотняні хустки, наче писанки на старих малюнках, демонстрували прямі і ламані лінії, кривульки і кучеряві завитки ніжних галузкових мотивів золотистого кольору. Мотив хустки переважно відповідав вишивкам на запасці та сорочці. Окремого дослідження удостоїлись яворівські полотняні кабати та корсети з оксамиту сатину або шовку, на яких вишивка оздоблювала тільки передні поля.  Жіночі рясніли гаптованими кольоровими квітками, чоловічі скромні – вишиті стебнівкою.

Заслуговує детального опису вишивка на бавниці, позаяк вона увійшла в етнографічну літературу як «славна яворівка». Бавниця – частина жіночого головного убору, яку пов’язували стрічкою кругом голови під хустину. Смужка полотна складалась в кілька разів так, щоб утворити тверду стрічку шириною 6–10 см. Зовнішня, лицева частина бавниці вишивалася комбінованим бавничковим стібком, який поєднував декілька способів вишивки – зубцями, кіскою, стебнівкою, прутиком або кривулькою. Давніші бавниці вишивали волічкою або шовком, новіші – бавовняними нитками відтінків червоних кольорів із додаванням вузеньких ліній зелених, оранжевих і синіх ниток. Контурні пробіли полотна створювали цікаві рельєфні мотиви. Вишивка на бавниці як окремий тип узору ніколи не повторювалася на інших частинах одягу. В ХХ ст. мистецтвознавці вивчали яворівські бавниці, їх експонували на виставках, описували в літературі як своєрідний убір і неповторний вид яворівської вишивки (Чугай, 1979).

З часом вишивка збагачувалася різними мотивами та кольорами, змінювалася техніка вишивання, використовувалися нові нитки і фабричне полотно. Збагатився кольорами бавничковий мотив, який під назвою «яворівка» ввійшов у виробництво як особливість Яворівщини. У 50-х роках ХХ ст. у багатьох районах створювались промартілі, в яких вишивальниці використовували узори вишивок різних куточків України. Регіональна вишивка асимілювалась і часто втрачала свою самобутність. Також своєрідність регіональних вишивок губилася на сторінках відомого журналу «Радянська жінка» та інших періодичних видань, що рясніли вишиваними узорами, які одразу копіювалися вмілими руками, і по всій Україні  вишивались однакові рушники, скатертини, серветки, сорочки та інші вироби.  У Львові була створена промартіль імені Лесі Українки, в якій найчисельнішим колективом були вишивальниці з Яворівщини. Вони внесли до артільного виробництва типові яворівські узори, які незмінно повторювали давно прийнятий спосіб розміщення мотивів – прямою стрічкою або м’якими хвилястими лініями. Яворівські майстрині прославили бавничковий шов, здобували загальне визнання та високі оцінки на всеукраїнських та всесоюзних виставках.

З часу створення яворівського осередку Спілки майстрів народного мистецтва регіональна вишивка повертається. Давні узори, відновлені народними майстринями на сучасних тканинах, отримують визнання на всеукраїнських мистецьких виставках. Сучасників дивують естетичні смаки яворівських прабабусь, які ниткою і голкою зуміли втілити в сюжети узорів омріяний потяг до щастя, відобразити гармонію людини з природою.

Наталія Косик – членкиня

Яворівського осередку НСМНМУ

Додаткова інформація