ІСТОРІЯ ЯВОРІВСЬКОЇ ІГРАШКИ

Яворівська іграшка«Важливу групу об’ємної різьби становлять традиційні дитячі іграшки – найцікавіше художнє явище в народній творчості Яворівщини», – пише Р. Чугай.

Яворівські дерев’яні забавки широко відомі з ХVІІІ ст. Як окремий вид художньої обробки дерева виділяються наприкінці ХІХ ст., коли в Малому Передмісті Яворова зосередився центр забавкарського промислу. Цілі сім’ї працювали над конструюванням меблів для ляльок, дитячих колисок, коників, возиків, пташок, тарахкалець, сопілок тощо. В 1896 році в Яворові було відкрито школу дитячих іграшок, яка сприяла удосконаленню технології обробки дерева і відіграла позитивну роль в організації продажу виробів. Були намагання впровадити нові зразки іграшок, але майстри не приймали їх, виробляючи «свої твори з вправністю автомата, навіть без світла, завжди на одну моду, так як це робили їх батьки і діди», – записані слова директора школи в виданні «Przewodnik przemyslowy» 1896 року.

В яворівській іграшці майстри відтворювали свою спостережливість, живу думку, задуми. Та найважливішою ознакою було виявлення глибокого знання дитячої душі і намагання задовольнити її бажання, прищепити художній смак. Часто майстри вкладали в іграшку здоровий гумор, хотіли розвеселити дитину і пропонували їй забавку лагідно, демонструючи як грає сопілка, махає крильцями пташка чи їде коник. Адже іграшки були переважно озвучені і рухомі – бричка справді пересувалася на колесах, пташка співала, а колиска гойдалася. Витесані з дерева забавки пахнули свіжістю липи – свіжим подихом природи, якого так не вистачає сучасним іграшкам.

Для того щоб створити високохудожні твори, потрібна була не тільки наявність якісного матеріалу, а й вправні руки, щире серце і поетична душа. Яворівські майстри розпису працювали над виготовленням іграшки від початку до завершального оздоблення. Забавки завжди розписували яскравими малюнками, в яких виявляли міцний зв'язок із традиціями життя. Посуд, знаряддя, меблі, одяг – все відтворювали в народних іграшках. А іграшкові меблі повторювали в мініатюрі оригінали. «У народній іграшці яворівського майстра, наче в казці, закріплено спогад про давнє життя, про стару народну творчість і труд. Фантазія майстра оживлює іграшку і наділяє її змістом, який збуджує дитячу уяву, захоплює її та спонукає до дії», – пише І. Гургула (1959).

В промартілі Т. Шевченка почався розвиток сюжетної і тематичної точеної багатофігурної іграшки. Цікаві композиції найвизначнішого майстра іграшки В. Прийми «Наїзд Батия на Київ» чи виріб відомого скульптора І. Севери «Пара коней» є визначними творами мистецтва, що отримали нагороди на виставках. Але вони носили більше сувенірний, ніж іграшковий характер. Визначними майстрами яворівської іграшки були також М. Ференц, С. Тиндик, І. Горох, С. Фірчук та ін. В музеї «Яворівщина» експонуються іграшки пані Юлії – доньки В. Прийми. На жаль, забавкарський промисел занепадає, і тільки з нагоди визначних дат майстри різця виготовляють зразки колишніх славних іграшок.

Наталія Косик – членкиня

Яворівського осередку НСМНМУ

Додаткова інформація