РОЗТОЧЧЯ – ГОЛОВНИЙ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВОДОДІЛ

Захоплюючу подорож можна здійснити й мальовничими стежками Розточчя. Маємо на сьогоднішній день вже багато наукових і художніх описів цього незвичайного краю. Та всі вони, однаково як і цей опис, не відображають всієї багатогранності розточанської краси. Це ще одна спроба заохотити допитливого пілігрима вирушити в справжню подорож лісовими стежинами Розточчя і відчути цю чаруючу силу, що віками приваблювала і надихала.

Розточчя – гористий край, що простягається по Яворівщині від Львова в північно-західному напрямку на 60 км до західного кордону і на території Польщі ще на 120 км. Це своєрідний зелений міст на українсько-польському пограниччі, що з’єднує Західну Україну і Східну Польщу. В географічному плані Розточчя є крайньою північно-західною частиною Подільської височини. Наче справжні гори, підноситься Розточчя над сусідніми рівнинними просторами, зливаючись на півночі з Малим Поліссям, на півдні – з Надсянською рівниною.

Розточчя не утворює суцільної височини. Його територія складається з горбів-останців та ряду коротких пасом довжиною до 10 км (гряд, ланцюгів, горбів), які в основному заокруглені і мають розпливчасті контури, проте в сукупності утворюють єдину горбисту систему шириною 20–30 км. Характерною рисою Розточчя є  асиметрія пасом і пагорбів: їхні західні і північно-західні схили крутіші, східні і південно-східні – пологіші. Середні абсолютні відмітки становлять 340–350 м, максимальні – 380–390 м, відносні перевищення вододілів над долинами досягають 50–70 м. Рельєф Розточчя успадкував підняття верхньокрейдової поверхні і є типовою ерозійною височиною. Максимальні висоти зосереджені вздовж північно-східного краю і стрімко переходять у бік Малого Полісся. В південно-західному напрямку поверхня Розточчя поступово знижується до Надсянської рівнини.

Розточчя є до певної міри унікальною територією в усій Європі. Унікальність не в горбистому рельєфі, який характерний для багатьох місцевостей. Унікальність у тому, що його південно-східною частиною проходить Головний Європейський вододіл, який розмежовує воду між річками Дністер і Сян, що течуть у протилежні боки, відповідно до Чорного і Балтійського морів. Тут, інколи на віддалі кількох метрів, починаються малі річки, одні з яких (Верещиця і Добростанка) течуть до водних мереж Дністра, інші (Шкло, Завадівка і Західний Буг) направляються до балтійської водної системи Сяну і Вісли. А сам вододільний хребет проходить південно-східною частиною Розточчя і представляє собою звивистий ланцюг горбів шириною 0,5–3,5 км, що охоплює найвищі горби 365–373 м над рівнем моря, в тому числі г. Булава (397 м). Тут, на їх вершинах, особливо відчувається пульс Розточчя: панорама хвилястих просторів, вкритих смарагдовим лісом, віє тою романтичністю, яку словами не передати. Здається, на вершинах криється невідома сила, що випускає з надр сріблясті проміння джерел, які зразу утворюють струмки, а лісові гущавини ховають їх потік під покровом своєї зелені.

Розточчя не таке вже й мале, яким здається на карті України. До того ж, воно багате розмаїттям ландшафтів. Особливо цікавими є прохідні долини, що утворились ще в епоху зледеніння. Суцільні розточанські пасма були прорізані потоками льодових брил, у результаті сформувались зниження, по яких стікали талі води, що залишили після себе значні площі пісків. Таких прохідних долин є на Розточчі п’ять: 1) Рава-Руська – Яворів; 2) Магерів – Добростани; 3) Крехів – Івано-Франкове; 4) Зашків – Брюховичі – Рясне; 5) Мальчиці – Білогорща – Львів. На території Яворівщини вони поділяють Розточчя на Равське, Янівське і Львівське, які мають між собою певні відмінності.

Щоб уявити собі відмінності виділених районів Розточчя, треба “проплисти” по його хвилястій поверхні з північного заходу на південний схід. Горбкувата територія тільки на перший погляд здається однаковою. Досить здійснити одну подорож розточанськими бездоріжжями, щоб оцінити неповторні за своїм різноманіттям та естетичною красою ландшафти геоморфологічних районів. Від одних віє джерельною прохолодою, від других романтичністю, від інших загадковістю – такі різні образні характеристики нашого краю.

Найбільш вирівняним є Равське Розточчя, що має вигляд типового плато. Непересічна краса безкраїх межиріч переплітається з вузькими крутосхиловими долинами. На фоні плат і понижень підносяться горбисті пасма Сопоту, Гіркану (350 м) і Парипсі (362 м), що мають вигляд добре виражених останцевих форм. Плавно і впевнено піднімається над навколишніми пагорбами найвища гора Равського Розточчя – Буракова Нива (388 м), що височіє над тактичним стрілковим полем полігону. Вирівняні плата Вороблячина і Середкевич здавна заселені, і їх ландшафти значно видозмінені. Між м. Рава Руська і с. Середкевичі, а також між долинами річок Білої, Деревеньки і Верещиці схили пагорбів хизуються білобокими плямами – це виходять на поверхню вапняки міоценового віку. Горб Пісочок (381 м) заховує під шаром лісової підстилки товщу піску, яка місцями має потужність 20–30 м (Ковальчук, 2003). Загадковий вигляд мають лесові гряди, яркоподібні врізи і блюдцеподібні пониження, які то тут, то там вписуються в загальну картину Равського Розточчя.

Найбільш різноманітне Янівське Розточчя, яке об’єднує ланцюги горбів, широкі і розлогі долини, що чергуються з великими улоговинами. Горбисті пасма Янова, Лелехівки, Дубровиці та Ставок вищі і більш заліснені, ніж пасма Равського Розточчя, схили крутіші. Між долинами Верещиці і Домажира простягається смуга горбів-останців, кожен із яких своєрідний. Гора Булава (397 м) сьогодні на службі в армії – вона виконує роль стратегічного пункту військового навчального центру. Неподалік неї височіє г. Червоний Камінь (395 м), а г.Середній Горб (394 м) розташована вже за східними межами полігону.

Розлогі улоговини Верещиці і Вишеньки чергуються з платоподібними долинами. Відклади екзотичних скандинавських порід в околицях Верещиці є свідками покривного зледеніння (500–600 тис. років тому), а потужні лесові і піщані товщі – холодних прильодовикових пустель. У межах Янівського Розточчя виділяється Старицьке плато, яке має ступінчастий характер. Воно поступово знижується до території Надсянської рівнини. На південному краю Розточчя, південніше лінії Новояворівськ – Івано-Франково – Страдч, наявні потужні товщі лесових, глинистих відкладів. Гарно і велично завершує південну межу Розточчя Страдецька гора, з висоти якої відкривається прекрасна панорама на Білогоро–Мальчицьку прохідну долину. Сама гора складена пісковиками і вапняками, в яких утворилась овіяна легендами Страдецька печера.

Привабливою місциною в цій частині Розточчя є Янівська котловина. Наче сторожі безпеки оточують її навколишні підвищення. З півночі височіє гора Таборова (362 м), а з заходу підноситься г. Висока (351 м). Разом із багаточисельними останцями вони утворюють кільцеве підвищення неправильної форми, від якого територія ніби вгинається в сторону янівських озер до найнижчої (292 м) абсолютної відмітки улоговини. За кілька годин мандрівки її стежками можна побачити справжнє суцвіття краєвидів – чисті бори і діброви змінюються то каскадом озер, то духмяними долинами, то болотно-моховими та торфовими килимами.

Львівське Розточчя є найвищим, воно досить виразно підноситься над сусідніми регіонами височини. Абсолютні висоти 390–400 м. Найвищим пунктом є гора Високий Замок (409,5 м). Крутосхилі яри і балки, серія платоподібних піднять, горбів та улоговин є елементами мальовничої картини цього району Розточчя. Хвилясте пасмо Ясниськ плавно зливається з пасмом Дубровиці, схили якого красуються показовими відслоненнями вапняків, пісковиків, мергелів, що свідчать про існування тут берегової смуги давнього (20 млн. років тому) теплого моря. Загалом Львівське Розточчя класифікують як лесовий підрайон Українського Розточчя.

Між пасмами Дубровиці і Брюхович розмістилась улоговина Бірок, яку з південної сторони завершує горб Кожич. Ця територія досить освоєна, внаслідок чого зростає небезпека ерозійних та карстових процесів. Рельєф Розточчя зазнає постійних природних змін, але небезпечними є зміни, спричинені діяльністю людини. Рельєф відіграє значну роль у формуванні клімату, стоку поверхневих і підземних вод та грунтоутворювальних процесів. Тому сьогодні актуальним є питання збереження рельєфу Розточчя. Саме в його межах створено заповідні об’єкти найвищого рангу – єдиний на Львівщині заповідник “Розточчя” та Яворівський національний природний парк.

Косик Н., Косик Л. Скарби Яворівщини. – Львів: Логос. – 2009. – 244 с.

НАДСЯННЯ – ПІВНІЧНО-ЗАХІДНА ЧАСТИНА ПЕРЕДКАРПАТТЯ

Надсянська рівнинаохоплює територію Яворівщини з півночі від долини річки Завадівки на південь до річки Вишня. Із заходу на схід вона простягається  від західного кордону з Польщею і, займаючи басейн р. Гноєнець, прилягає східними й північними межами до Розточчя. Поверхня Надсяння надзвичайно гарна, її ледь хвиляста поверхня відкриває щораз нові горизонти то до терасованих долин, то горбисто-хвилястих межиріч. Ми настільки звиклися з нею, бо є її невіддільною частиною, що часто не здатні оцінити особливі куточки Надсяння. На перший погляд тут немає незвичайної краси, крім лісів та луків. А спробуйте подорожувати Надсянням! Тоді перед вами сповна відкриється вся краса і різноманітність галицької природи.

Якщо мандрувати Надсянням з півдня на північ, то першими оглянемо краєвиди Вишнянсько-Віжомлянського межиріччя, що розміщене між річками Вишня і Віжомля. Це невелика за площею, скромна за абсолютними висотами (220–250 м) височина, що порівняно широкою смугою (12–15 км) простягається від села Віжомля в північно-західному напрямку. В межах Краковецького тектонічного розлому, вздовж лівого берега р. Віжомлі, над увалисто-хвилястою поверхнею межиріччя плавно піднімається Бунівсько-Віжомлянська денудаційна височина, яка є вододілом між притоками Вишні і Віжомлі. Біля с. Бунів розмістилась найвища (275 м) гора височини, схили якої порізані химерним візерунком ярів та рівчаків, по яких стікають дощові води. Біля с. Рогізно мимоволі  увагу привертають великі каміння – це ератичні валуни, принесені в минулому льодовиком із далекої півночі. Фахівець неодмінно зауважить інші сліди льодовикової епохи – залишки відкладів морени, що виходять на поверхню в околицях с. Бунів. В минулому межиріччя було повністю поросле дубовими і буковими лісами, сьогодні ж половина його території перетворена на сільськогосподарські угіддя, а ліси здебільшого вкривають горбисті ландшафти.

Яворівська улоговина розміщена в центральній частині Надсяння і охоплює басейн річки Шкло. Простягається від річки Віжомлі до Грушівської височини, від західних меж Розточчя до західного кордону. Улоговина характеризується чергуванням слабохвилястих вододільних поверхонь із абсолютними висотами 270 м та широких, плоских, часто слабодренованих і заболочених долин (220 м), які створюють враження типових поліських ландшафтів. Яворівська улоговина розчленована численними притоками річки Шкло, що врізаються в алювіальні відклади на 2–4 м і часто утворюють озероподібні розширення. На межиріччі Ретичину і Шкла виявлені ератичні валуни – залишки окського зледеніння. Поверхня східної частини улоговини дуже змінена  через видобуток сірчаної руди. На місці колишніх заболочених долин утворено кар’єр, глибиною понад сто метрів (сьогодні Яворівське озеро), площею до 2080 м², довкола якого утворились штучні пагорби – відвали гірських порід. Повсюдно можна натрапити на карстові воронки, що є результатом техногенної зміни гідродинамічного режиму території.

Вздовж лівого берега річки Завадівкипростягається вузькою смугою (5–10 км) Грушівська височина. Вона має асиметричну будову – пологі південні схили і круті північні, що впритул підходять до заплави Завадівки. Східні межі нечіткі, височина плавно переходить у Розточчя. Немирівська улоговина розміщена північніше Грушівської височини і охоплює долину річки Завадівки та Немирівську долину. Заплава Завадівки (до 2 км) – це улоговина льодовикового розмиву, яка характеризується торфовищами та заторфованими грунтами до глибини 4 м.

Визначальною ознакою Надсянської рівнини є повсюдне поширення водно-льодовикових відкладів, представлених найчастіше глинистими, дрібнозернистими пісками з галькою кристалічних порід у нижній частині піщаних товщ. Потужність цих відкладів досягає кількох десятків метрів. Повсюдно зустрічаються залишки відкладів морени. З еоловою переробкою флювіогляціальних відкладів пов’язані еолові форми рельєфу (дюни, пагорби), які зустрічаються досить часто. Алювіальні відклади найповніше представлені в долинах рік Шкло і Вишні, нижня частина складена галечниками, верхня – супісками, суглинками. На заплавних терасах часто зустрічаються торфовища.

За матеріалами: Косик Н., Косик Л. Скарби Яворівщини. – Львів: Логос. – 2009. – 244 с.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЛЬЄФУ ЯВОРІВЩИНИ

Природа – це єдина книга з великим змістом на кожній сторінці.

(Й. Гетте)

 

Красива яворівська земля… Щодо різноманітності ландшафтів Яворівщина може змагатись із найбільш уславленими куточками України. Усе є в нашому краї: вкриті лісами пагорби, які нагадують гірські схили, розлогі долини, порослі різнотравним килимом духмяних пахощів, заплавні луки, низинні болота та сільськогосподарські землі на місці дубових і букових лісів.

Детальніше: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЛЬЄФУ ЯВОРІВЩИНИ

Додаткова інформація