Відпустова місцина - Лісок Чернилявський

lisok-0003Ритм сучасності нестримно перегортає життєві сторінки, які часто залишаються наповненими лише сірим тлом буденщини. Сива пелена відгороджує нас від істинних цінностей, без яких життя втрачає свою первинну суть. Лише повернення до Духовних джерел рідної землі здатне відкрити очі на Божий світ і приємно здивувати…

Яворівщина – унікальний куточок самобутнього мистецтва, колиска світочів українського народу, перетин давніх торгівельних шляхів та край, де церковними дзвонами б’ється серце народу…

Так було і сотні років тому: численні храми та чернечі обителі. Про одне із таких вподобаних Богом куточків йтиме мова далі.

Чернилявський Лісок – маленьке село, населення якого не перевищує півтори сотні жителів, розмістилося за 3 км на північний-захід від районного центру – Яворова. До передмістя цього містечка примикає міжнародна траса Київ – Лісабон, та дорога до Ліска далеко не міжнародного класу.

Ще у першій половині XVII ст. ченці обрали цю місцевість для будівництва монастиря Пресвятої Трійці (1633 р.). Оповідають, що в сиву давнину, над джерелом, що несподівано виникло, з’явилася Матір Божа. Сталося це диво в день Положення Пояса Пресвятої Богородиці, з цього часу тут в особливий спосіб відзначають це свято.

lisok-0001В період національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького (1648–1654 рр.), свята обитель була зруйнована. Про відбудову святині подбав яворівський староста Ян Собєський, майбутній Король Речі Посполитої.

У 1739 р. монастир став частиною Свято-Покровської провінції Чину Святого Василія Великого. За вісімнадцять років після цього ігумен Гаврило Арламовський збудував нову церкву і монастир. Дослідники припускають, що ікони та іконостас до новозбудованих святинь малював відомий художник Самсон Скрипецький. Ймовірно саме він намалював прославлену ікону Божої Матері Лісківської, від якої розходиться Благодать, здатна зцілювати тілесні недуги та душевну слабкість. Люди звідусіль приходять вклонитися чудотворному образу, з якого через віру та молитву черпають життєдайну силу.

Святиня пережила чимало випробувань: напади татар, руйнування, пожежі, а в 1795 р. – монастир ліквідували. Безцінний скарб – ікону Богоматері забрали до костелу у місто Яворів. Це обурило українську громаду і через суд народ повернув собі право на чудотворний образ. З покоління в покоління люди переказують історію про те, як ікона сама «обрала» собі храм… Коли за рішенням суду образ перейшов українцям, люди зібралися церковною процесією. Разом із священиками, з усіма почестями яворівчани взяли ікону із костелу і волами везли її містом. З кожним кроком зростала кількість вірних, які йшли за Іконою і раптом – навпроти Церкви Святого Юрія воли приклякли і вже не зрушили з місця. Люди сприйняли це як знак Божий знак. Чудотворний образ Лісківської Богоматері й до сьогодні знаходиться у цьому храмі.

Не зважаючи на те, що монастир закрили, а ікону перенесли до Яворова, Лісок продовжував бути духовним серцем цього краю.

За деякий час невідомий художник створив першу копію Лісківської ікони, яка зараз знаходиться в капличці над джерелом

Віряни сходились до Ліска протоптаними стежинами на розмову з Богом. Багатолюдні прощі та численні зцілення спричились до того, що в 1849 р. Апостольський Престол наділив це освячене місце повним відпустом. Вже в 1872 р. місцеві жителі перебудували літургійну капличку Покладення Пояса Богородиці.

lisok-0002В 1933 р. о. Теодор Гриник заклав Хресну Дорогу, яка теж наділена повним відпустом. Він подбав і про створення другої надзвичайно гарної копії чудотворної ікони Лісківської Богородиці, яку створили на його замовлення в Перемишлі і яку освятив Преосвященніший Перемишльський Єпископ Йосафат Коциловський. Ця ікона до нині знаходиться в літургійній каплиці.

Особливо людно тут було і є 13 вересня, на свято Положення Пояса Богородиці. В цей святковий день люди не зважають на жодні примхи погоди, відкладають «невідкладні» справи і поспішають до Ліска. Віра серця, щира любов та надія на оздоровлення збирають у Ліску сотні і сотні віруючих. А все тому, що це місце розради та духовної рівноваги; місце, де під проводом Вищих духовних сил можна залишитися самим собою, звільнившись від звичних масок життя.

Моя мати – уродженка села Поруби, що за 10 км від Чернилявського Ліску, часто розповідає про це святе місце, бо з дитячих літ приходить сюди на прощі. Пригадує, як зовсім малою дріботала маленькими кроками за дорослими. В пам’яті не залишилося згадки про втому, бо її певно і не було, а залишилося відчуття тієї єдності та цікавості. Дорогою діти бігли наввипередки, збирали камінці і слухали пісень, які односельчани співали на прославу Божу. Зазвичай люди йшли босоніж, бо вірили, що кожен крок – це звільнення від гріха. Чим більше кроків, тим чистіша душа. Дорога ж додому завжди здавалася коротшою – відпустове місце надавало надзвичайних сил, які підносили людей вище людської плоті.

Не заростали паломницькі стежки до Ліска і в радянську добу. 28 років лісківська церква була офіційно закритою. Окупанти думали, що таким чином відлучать людей від Бога, заборонять молитися, закриють на замки людські серця. А тим часом селяни тихо хрестили дітей, брали церковні шлюби і молилися… чи впівголоса, чи пошепки, чи в думках, але завжди розмовляли з Богом. Не мовчали і церковні дзвони, які перебувши військовий період у землі, набралися диво-сили та непокірності. Щороку, в День Святого Воскресіння Господнього дзвони гучно сповіщали про Торжество. І ніхто цьому не міг завадити. Так як і не завадиш цілющому джерелу зцілювати недуги. А коли таких водяних потоків два, тоді і сила подвійна...

lisok-0004Століттями живе розповідь про самітника-ченця, який оселився неподалік монастиря та вів аскетичний спосіб життя. Біля його давньої обителі утворилося джерело, що має особливі властивості і назване іменем Святого Онуфрія. Кажуть, що обмивши очі його цілющими водами назавжди звільнишся від проблем зору. Є цьому і докази. В сім’ї місцевих жителів на прізвище Вахулович син Іван важко захворів і згодом втратив зір. Батьки як могли рятували дитину, але це не давало жодного результату. Втомлена та засмучена мати палко молилася, просила в Бога порятунку. І їй приснився сон, в якому старець наказав привести сина до Святого джерела Онуфрія і промити очі. Вже на зорі мати повела малого Іванка до вказаного місця. Вона щедро обмивала його джерельною водою і не переставала шептати молитви. Підвівши лице, хлопець оглянувся довкола і вигукнув: «Мамо, мамо, їдуть коні!». Материнським радощам не було меж! Іванко теж дякував Всевишньому за зцілення. З того часу він дуже любив споглядати за підводами, які пригадували йому чудесне оздоровлення. Добре пам’ятав він і особливий день одужання. Навіть будучи на війні, під кулями ворога, цього дня він запалював подячну свічку і підносив хвалу Богу. І зараз прочани спішать обмити очі у Святому джерелі, а офтальмологи дивуються зразковому зору місцевих жителів, які дбають про святиню, турбуються про її чистоту, затишок, доглядають церковне подвір’я.

В 2000 р. селяни оновили Хресну дорогу, замінивши старі дубові хрести та невеликі муровані каплиці. З-поміж стацій особливо вирізняється завершальна – Гріб Господній, окрасою якої є скульптура Ісуса Христа. Фігура сягає двохметрових розмірів і вирізьблена з вербової колоди. Виготовив цей шедевр місцевий мешканець Федір Момрик, як подяку за життя. Він дивом повернувся із німецького концтабору, а пережите страхіття війни і смерть побратимів майстер вдало передав у страстях Христа.

Ще одну Хресну дорогу в 2010 р. закладено поблизу джерела Онуфрія. Звивиста дорога провадить від однієї стації до іншої, розповідаючи про останній шлях Спасителя. Сталися зміни і на церковному обійсті – замість старенької каплички над Святим джерелом, збудували цілий комплекс на славу Богородиці. Тепер цілющою водою можна не лише втамувати спрагу, а й зануритися у освячену воду.

Святість та духовна щедрість Чернилявського Ліска стимулює до життя, до добрих вчинків, надає духовні крила, на яких можна знятися над повсякденням…

За дослідницькими матеріалами Наталії Косик

Упорядник: Галина Рось

Додаткова інформація